Ходатайство в порядке УПК: заинтересованность следователей в исходе уголовного производства, приводит к признанию недопустимости всех собранных ими доказательств.

КЛОПОТАННЯ

про визнання доказів недопустимими

  Із матеріалів досудового розслідування, які були вивчені під час розгляду зазначеної справи безпосередньо у судових засіданнях, вбачається, що відомості до ЄРДР відносно моїх, начебто, протиправних дій було внесено органом досудового розслідування 07.07.2020 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 3 ст. 368 КК України.

Під час складання постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії – контроль за вчиненням злочину від 17.07.2020 № 131 т, у її тексті, прокурором було зазначено, що я, нібито, підбурював заявника до передачі неправомірної вигоди – прокурору Пилипко М.М.

Таким чином, під час винесення даної постанови, і фактично до проведення негласних слідчих (розшукових) дій 17.07.2020, співробітникам прокуратури було достовірно відомо про те, що у вказаному кримінальному провадженні фігурує прокурор Пилипко М.М., який вочевидь є заінтересованою особою та напевно, згодом, має бути допитаний у цьому ж провадженні у якості свідка.

Також, як вказав у своїх показах сам Пилипко М.М., якого було допитано у суді 04.01.2021, він вважав себе зацікавленою особою з того моменту, коли йому стало відомо про те, що його прізвище фігурує у цьому кримінальному провадженні.

З огляду на те, що Пилипко М.М., станом на липень 2020 року, займав посаду керівника органу прокуратури, всі працівники такої прокуратури були його підлеглими та перебували у службовій залежності від нього.

За таких обставин та у такій ситуації, з метою об’єктивного і неупередженого проведення досудового розслідування, всі співробітники прокуратури, на мою думку, повинні були заявити самовідвід  у порядку ст. 80 КПК України з підстав передбачених ч. 3 ст. 77 КПК України, про що доповісти прокурору вищого рівня, який у свою чергу, відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК України повинен був винести відповідну постанову про визначення підслідності за іншим органом досудового розслідування.

Натомість, встановивши обставини можливої причетності співробітників місцевої прокуратури у посяганні на скоєння злочину, що вбачається із наявних в матеріалах справи письмових доказах, ігноруючи зазначені обставини, працівники такої прокуратури, у тому числі і її керівник, порушуючи вимоги ст.ст. 36, 39, 40 КПК України, продовжили упереджене проведення вказаного досудового розслідування, вочевидь знаючи, що вони будуть у подальшому допитані у даному кримінальному провадженні у якості свідків.

Так, здійснивши упереджено та не об’єктивно комплекс процесуальних заходів, пов’язаних із незаконним, на мою думку, проведенням окремих слідчих дій та вцілому досудового розслідування, прокурором місцевої прокуратури все ж таки було прийнято запізніле та незаконне, у силу положень ч. 5 ст. 36 КПК України, рішення про зміну підслідності та передачу вказаного провадження до прокуратури вищого рівня, де у ході провадження вказаного досудового розслідування, на протязі вересня-жовтня 2020 всі співробітники місцевої прокуратури надали показання у даному кримінальному провадженні у якості свідків.  

Таким чином, я вважаю, що описані вище обставини грубо порушують та суперечать вимогам п. 3 ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 80 КПК України.

Свою правову позицію я обґрунтовую наступним.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України прокурор не має права брати участь у кримінальному провадженні, якщо він особисто заінтересований в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

Для успішного виконання своїх конституційних функцій та виконання своїх повноважень на досудовому розслідуванні і в судовому провадженні для здійснення завдань кримінального провадження прокурор має бути незалежним, об’єктивним та неупередженим.

Необ’єктивність, упереджене і дискримінаційне ставлення прокурора до учасників кримінального провадження і поєднання в одній особі різних процесуальних функцій є підставою для відводу (самовідводу) прокурора.

Прокурор не може брати участь у кримінальному провадженні, через заінтересованість його самого у результатах провадження, тобто у відповідному варіанті вироку чи іншого процесуального рішення у цьому провадженні.

Прокурор не може брати участь у кримінальному проваджені і у тому разі, коли він ще не допитувався, але підлягає допиту як свідок про обставини кримінального правопорушення, оскільки свідки є незамінними.

Під «іншими обставинами», які викликають обґрунтований сумнів у неупередженості прокурора, має розглядатися, зокрема те що, прокурор перебуває у дружніх або неприязних стосунках з кимось із учасників кримінального провадження; прокурор перебуває  в матеріальній, службовій або іншій залежності від когось із учасників кримінального провадження.

Відповідно до параграфу 5 КПК України свідки (ст. 65 КПК України) відносяться до категорії «інші учасники кримінального провадження».

Так, навіть тоді, коли подальшими слідчими діями було встановлено, що неправомірна вигода нібито мала бути передана керівнику прокуратури, підпорядковані йому прокурори (слідчі) не могли бути неупередженими у своїй діяльності по проведенню досудового розслідування у даному провадженні, так як перебували у прямій службовій залежності від останнього.

Також хочу звернути увагу суду на той факт, що судом під час розгляду даної справи, за таких саме обставин, вже було задоволено відвід прокурору Ігнатенко О.О., який є співробітником вказаної вище прокуратури.

А отже, на підставі викладеного вважаю, що під час проведення досудового розслідування, по даній справі, працівниками місцевої прокуратури були грубо порушені вимоги п. 3 ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 80 КПК України, що призвело до упередженого та незаконного проведення слідчих дій та досудового розслідування в цілому, що унеможливлює визнати його результати законними та допустимими із  точки зору доказовості.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 87, 89 КПК України, –

 ПРОШУ СУД:

1. Визнати   недопустимими    всі  письмові   доказами  по  справі,   які складені співробітниками місцевої прокуратури №1 м. Києва.

 ____________                                                                                                                М.О. Сидоренко  

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
УкрЮрDOC.