Исковое заявление о взыскании задолженности по выплате пенсии

В последние несколько лет довольно распространенной стала проблема задержки в выплате пенсии после ее назначения.

Так, органы пенсионного фонда при назначении пенсионных выплат гражданам начинают производить такие выплаты с задержкой в несколько месяцев. В таком случае единственным эффективным способом защиты своих прав является обращение с соответствующим исковым заявление в суд.

Ниже представлен пример искового заявления для обращения в административный суд  о понуждении выплаты надлежащей пенсии и взыскания задолженности по ней.



 

Донецький окружний адміністративний суд

84122, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 1

 

ПОЗИВАЧ:                                    

МОСКАЛЬ Тетяна Анатоліївна

паспорт громадянина України серія АА № 454387

ІНН: 5436714248

87525, м. Маріуполь вул. Бахчиванджи, 25 кв. 19

моб. тел. (000) 000-00-00

засоби електронного зв’язку відсутні

 

ВІДПОВІДАЧ:                              

Головне управління Пенсійного фонду України

 в Донецькій області 

ЄДРПОУ 13486010

84122, Донецька обл., м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3

тел.: (0626) 62-25-64

факс:(0626) 62-25-94

E-mail: gu@dn.pfu.gov.ua

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправним та скасування рішення  і визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії

      Я, Москаль Тетяна Анатоліївна, проходила військову службу у військовій частині 0000, місцем дислокації якої був м. Донецьк, де я фактично проживала і була зареєстрована.

У зв’язку із початком бойових дій та проведення антитерористичної операції, у червні 2014 року військову частину, де я проходила військову службу, було передислоковано до м. Маріуполя Донецької області, куди я переїхала разом із військовою частиною і де я фактично проживала до моменту звільнення з військової служби.

Так, згідно наказу начальника Східного територіального управління Національної гвардії України від 22.10.20__ № 17 о/с я була звільнена з військової служби в запас Збройних Сил України. Наказом командира військової частини 0000 від 13.09.20__ № 00 (по стройовій частині) я була виключена зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

 Після чого, маючи достатню вислугу років для призначення та виплати пенсії, я звернулася для її оформлення до Головного управління Пенсійного фонду України, де перебуваю на обліку як отримувач пенсії за вислугу років призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 04.10.2018.

В органі Пенсійного фонду України мені повідомили, що крім наявних документі мені необхідно подати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яку я в установленому порядку отримала та подала до органу пенсійного фонду (довідка від 09.08.20__ № 1111-33334).

Незважаючи на це, пенсійне посвідчення було видане на моє ім’я лише 20.02.20__ (номер посвідчення 2643234448).  Першу виплату належної мені пенсії я отримала у січні 20__ року.

З метою з’ясування причин затримки пенсійних виплат за попередній період, я звернулася із письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.04.20___ № 555 мені була надана відповідь на моє звернення з якої мені стало відомо, що рішення про призначення (відновлення), припинення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) приймаються органами Пенсійного фонду України.

 Також із даного листа мені стало відомо, що заборгованість пенсії за період з 01.10.20– по 30.11.20– обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Додатково, у листі від 12.02.20__ № 555 було вказано, що у відповідності до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.11.20___, головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, профінансовано пенсію за грудень 20__, але станом на дійсний час я зазначену виплату не отримала.

Таким чином, виходячи із викладеного, вважаю, що дії органу Пенсійного фонду України у частині невиплати належної мені пенсії за період з 01.10.20__ по 31.12.20__ безпідставними та неправомірними. 

 Свою правову позицію я обґрунтовую наступним чином

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно до ст. 1-1 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян встановлюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно статті 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов’язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Щодо пріоритетності Закону над підзаконним актом

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами

Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Щодо норм Міжнародного права та практики ЄСПЛ

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року

У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що   ст. 1   Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов’язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат,   ст. 1   Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Щодо  строків звернення до адміністративного суду

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).

З огляду на те, що листом від 08.04.20__ № 1119 Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області фактично ВИЗНАЄ наявну заборгованість по пенсійному забезпеченню за період з 01.10.20__ по 31.12.20__, вважаю, що встановлені КАС України строки звернення до адміністративного суду, у даному випадку не можуть бути застосовані.

Щодо наявності зразкової справи за даною категорію справ

Верховним Судом від 03 травня 2018 року по справі № 805/402/18 за позовом до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити певні дії було ухвалено зразкове Рішення, яким позовні вимоги позивача було задоволено у повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів  з дня відкриття провадження у справі.

Додатково зазначаю, що мною не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст.  227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-

 ПРОШУ СУД:

1.Прийняти позов до свого провадження та розглянути його у порядку та за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику /повідомлення/  сторін).

2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області щодо невиплати мені пенсії за період з 01.10.20__ по 31.12.20__.

3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України виплатити на мою користь заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.10.20__ по 31.12.20__.

4.Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України на мою користь суми пенсійних виплат за один місяць.

 

Додатки:               1. Копія позовної заяви з додатками позивачу на ___ аркушах.

2.Копія витягу з наказу командира військової частини 0000  від 03.10.20__ № 000 на ___ аркуші.

3.Копія листа ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.02.20__ № 555 на ___ аркушах.

4.Копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.07.20__ № 1111на ___ аркуші.

5.Копія паспорту громадянина України та ІНН на ___ аркуші.

6.Копія пенсійного посвідчення на ___ аркуші.

7.Копія посвідчення учасника бойових дій на ____ аркуші.

 

«___» ______20___ року                                            ______________ Т.А. Москаль

 

 

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
УкрЮрDOC.