Исковое заявление по взысканию компенсации за отпуск УБД

С началом боевых действий на Донбассе в Украине настал особый период, который повлек за собой ряд ограничений прав граждан и военнослужащих в частности.

Так, в случае действия особого периода в стране, военнослужащим приостанавливается предоставление ряда дополнительных отпусков, в частности отпуска для лиц имеющих статус участника боевых действий.

Однако, приостановление предоставления такого вида отпуска не лишает возможности получить денежную компенсацию за него. Вот только такую компенсацию можно будет получить только лишь во время увольнения с воинской службы. Если же, расчет за не предоставленный отпуск не был произведен, то вам придется обращаться за защитой своих прав и законных интересов в суд с соответствующим исковым заявлением.

Ниже представлен пример искового заявления в административный суд о признании бездействия по невыплате компенсации незаконным и понуждении произвести расчет и выплату денежной компенсации за не предоставленный дополнительный отпуск.



 

Донецький окружний адміністративний суд

84122, м. Слов’янськ, вул. Добровольського,1

ПОЗИВАЧ: ІВАНОВ Іван Іванович

87500, м. Маріуполь вул. Пушкіна, 14

ІНН: 1234567890; паспорт: серія АА № 12345

виданий ГУ НП України в Донецькій області

тел. моб. (067) 111-22-33; E-mail: ——

 

ВІДПОВІДАЧ:  Військова частина 3057

Національної гвардії України

87525, м. Маріуполь пр-т Нахімова, 186

ЄДРПОУ:  23313948; тел. (0629) 33-58-22

E-mail: невідомий

 

Позивач звільнений від сплати судового збору,

відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір»,

як учасник бойових дій

 

                                                                  ПОЗОВНА ЗАЯВА

 Я, Іванов І.І. з 1995 по 2019 роки проходив військову службу у військовій частині 3057 НГ України.

У вересні 2015 року за участь у бойових діях та антитерористичній операції я отримав статус учасника бойових дій про що мені було видане відповідне посвідчення серії АА № 12345 від 12.09.2015.

Наказом командира військової частини 3057 НГ України від 11.11.2019 № 123 мене було виключено зі списків військової частини 3057  у зв’язку зі звільненням у запас.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі- Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Незважаючи на зазначені вимоги Положення, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів зі мною розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціального захисту».

З метою захисту та реалізації своїх законних прав та інтересів, для досудового врегулювання спору, мною 05.12.2019 на адресу військової частини 3057 НГ України було направлено відповідну заяву про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Листом військової частини від 30.12.2019 у задоволенні мого прохання було відмовлено у зв’язку з чим вважаю, що моє право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку було порушено та підлягає поновленню у судовому порядку.

Свою правову позицію обґрунтовую наступним чином.   

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток  (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018  № 200, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Щодо судової практики ЄСПЛ та ВС.

Відповідно до висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією – стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість – за потреби, за відповідної консультації – передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Згідно постанови Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), військовослужбовці, які на день звільнення з військової служби не використали належну їм основну чи додаткову відпустку, мають право на грошову компенсацію за неї.

Щодо строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту п. 5 ч. 1 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018  № 200,грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Таким чином, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 241, 242, 257, 258 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПРОШУ СУД:

1.Визнати протиправною бездіяльність військової  частини  3057  щодо  ненарахування та невиплати мені Іванову І.І. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015  по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2019 року.

2.Зобов`язати військову частину 3057 нарахувати та виплатити мені Іванову І.І. грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2019 року.

3.Справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.

 

Додатки: 1. Копія витягу з наказу від 00.00.2019 № 000

2.Копія посвідчення учасника бойових дій.

3.Копія листа військової частини 3057 від 00.00.2019 № 000.

4.Копія паспорту громадянина України та ІНН.

5.Копія позовної заяви відповідачу.

 

«___» _______20__ рік                                                          ____________І.І. ІВАНОВ

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
УкрЮрDOC.